Коли Френсіс Форд Коппола щось задумує — це надовго. Його новий масштабний проєкт «Мегалополіс», який готувався десятиліттями, вийшов на великі екрани лише минулого року. Проте, схоже, на цьому історія не завершується. Незважаючи на холодну критику і суперечливі рецензії, легендарний режисер оголосив: фільм матиме нову, ще більш химерну версію.
Читайте також: Фільм «Мегалополіс»: шедевр чи провал?
Режисерський монтаж: вільна творчість без обмежень
«Це мій фільм, і я можу робити з ним геть усе що захочу», — сказав Коппола у нещодавньому інтерв’ю. І справді, як майстер, який вклав у цю антиутопію своє життя, він має повне право творити далі. Нова версія «Мегалополісу» обіцяє бути ще більш експериментальною: режисер додасть сцени снів головного героя, архітектора з незвичною здатністю — зупиняти час.
У цих сновидіннях, за словами Копполи, розкриється глибша сутність персонажа у виконанні Адама Драйвера. А отже, фільм отримає новий рівень сенсів, хоча й ризикує стати ще більш дивним для масового глядача.
Кіно не для всіх — і це нормально
Фільм одразу після прем’єри отримав змішані оцінки. Частина критиків визнала його амбітним, але надмірно химерним і відірваним від глядацьких очікувань. Тим не менш, у цьому і є суть: «Мегалополіс» — це не блокбастер і не розважальне шоу. Це — авторське висловлювання, філософська візія міста майбутнього, де боротьба за утопію стикається з реаліями людської природи.
Задум, що зрів із 1970-х
Ідея «Мегалополісу» народилася ще у 1970-х роках. Коппола довго шукав ідеальну форму, в яку міг би вкласти свої думки про майбутнє людства, про владу, прогрес, місто і особистість. Та лише у 2010-х почалося реальне виробництво. Фільм став справжньою «будівлею життя» для режисера, де кожен кадр — цеглина в особистій утопії митця.
Чи потрібен світові ще один монтаж?
Питання, яке зараз ставить собі кіноспільнота, — чи змінить нова версія ставлення до стрічки? Можливо, режисерський монтаж зробить фільм глибшим, емоційнішим і нарешті дозволить глядачу побачити задум автора повністю. Або ж навпаки — перетворить його на ще більш ексцентричний артхаус, зрозумілий одиницям.
Висновок: коли автор не здається
«Мегалополіс» — це не просто фільм. Це культурний виклик, візуальна поема, результат одержимого бажання митця створити щось справжнє, не оглядаючись на касу чи рейтинги. Новий монтаж може змінити історію фільму, а може — лише підкреслити його унікальність. Та одне ясно точно: Коппола — один із небагатьох, хто не зраджує своєму баченню навіть після критики.
І, можливо, саме тому його історії залишаються з нами надовго.