Серпень 2025 року запам’ятається поціновувачам хорошого кіно не лише новими блокбастерами, а й драмою “Мій рік в Оксфорді” Netflix, яка з перших днів стала лідером за кількістю переглядів на платформі. У цьому фільмі — не просто романтична історія між професором і студенткою. Тут — вибір. Тут — біль. Тут — поезія, яка стає способом вижити й бути поруч до самого кінця.
Читайте також: Чи повернеться “Таємниці Смолвіля” у 2025? Все, що відомо про майбутнє культового серіалу
Про що насправді ця стрічка?
Фільм базується на романі Джулії Віллан. Сюжет знайомить нас із американською студенткою Анною, яка отримує стипендію і приїздить до Оксфорда. Там вона зустрічає професора Джеймі, загадкового, харизматичного, емоційно відстороненого. Їхній зв’язок не одразу можна назвати коханням — це швидше глибоке, інтелектуальне й інтуїтивне тяжіння.
Але згодом Анна дізнається: Джеймі смертельно хворий на рак і відмовився від лікування. Це не просто сюжетний поворот — це момент, який перевертає фільм із романтичної драми на екзистенційний пошук сенсу, гідності, людяності.
Сила мовчазного героя
Після зворушливої гри в “Королеві Шарлотті”, Корі Мілкріст знову демонструє глибоку акторську майстерність. Але цього разу — без корони, з натомленими очима людини, яка прийняла неминуче. Його Джеймі не драматичний, не сентиментальний — він просто справжній. Такий, як бувають люди, коли залишаються наодинці з вибором: боротися до кінця або піти красиво.
“Ніхто не є своєю хворобою. Це не характеристика. Це обставина”, — говорить актор. І саме ця фраза стає камертоном усієї стрічки.
Поезія замість слів
Фільм наповнений цитатами з класичної та сучасної поезії. Це не вставки для естетики, а емоційний код героїв, яким вони говорять про біль, надію, втрату. Така художня форма створює враження, що ти дивишся не кіно, а читаєш глибокий, чесний роман, який лишається з тобою надовго.
Атмосфера Оксфорда — як ще один герой
Локації знімали у справжньому коледжі Магдалини, у бібліотеках і на вузьких вуличках міста. Без зайвого глянцю, без CGI. Це дає ефект присутності — ти ніби й сам блукаєш цими кам’яними коридорами разом з Анною.
Для кого цей фільм?
Це стрічка для тих, хто:
- переживав втрату або боїться її
- вірить у любов без гарантій
- шукає глибокі сенси у кіно
- не боїться плакати
- цінує британську культуру та літературу
Сцена, яку не забудеш
Караоке з Coldplay у виконанні Джеймі. Проста, без пафосу, вона вбирає в себе всю суть фільму — кохання, яке навіть у відчаї здатне світити.
Висновок
“Мій рік в Оксфорді” — це кіно, що дивиться у саме серце. Воно не кричить, не нав’язує, не судить. Воно просто є — таке, як людина поруч у найтемніші моменти. І саме тому варте того, щоб бути побаченим. Не для галочки. А для себе.
Джерело: Сайт “Останні новини”